По всьому світу культури втрачають свої мови, голос і простори, в яких вони живуть. UC-CIPO існує для того, щоб це змінити: визнати кожну культуру, захистити її ідентичність і надати їй постійне місце, яке не можуть забрати кордони і час.
Коротка версія для тих, хто хоче зрозуміти, чому це важливо.
Гроші залишаються на вершині. Державне та приватне культурне фінансування переважно надходить великим установам у великих містах, а не громадам. Ця тенденція зберігається вже сорок років.
Фінансування відходить від творців. Більше цих грошей тепер проходить через економіку, університети та дослідження, а не до людей, які фактично створюють і несуть культуру.
Місцеві новини вмирають. Незалежні та місцеві газети закриваються. В одних лише Сполучених Штатах було втрачено близько 3500 газет, і приблизно 50 мільйонів людей тепер мало чи зовсім не мають доступу до місцевих новин.
Незалежні медіа перебувають під тиском скрізь. Свобода преси знаходиться на найнижчому рівні за двадцять п'ять років, зменшуючись у всіх регіонах світу, не лише на Заході.
Громадські простори закриваються. Місцеві майданчики та культурні простори закриваються, тоді як найбільші гравці повідомляють про рекордні доходи.
Спільноти будують свої власні. Спільноти реагують, створюючи власні медіа, які належать їм, і це працює. Саме United Cultures це і створюється.
Це не далекий ризик. Він відбувається зараз, у кожному регіоні, виміряний і задокументований.
Культури не вписуються в сучасні кордони і не закінчуються, коли кордон змінюється. Культура, витіснена зі своєї батьківщини, залишається тією ж культурою.
Одна культура може жити одночасно у багатьох країнах і регіонах. UC-CIPO реєструє її один раз, пов'язану з кожним місцем проживання її мешканців, а не розділені лініями на карті.
Імперії піднімаються і падають, а кордони змінюються. Зареєстрована культура зберігає свою ідентичність і постійний запис незалежно від того, яка держава тепер керує її землею.
Коли спільнота розпорошена конфліктами чи міграцією, її члени залишаються носіками культури. Переміщення не стирає приналежність і UC-CIPO визнає культуру там, де є її мешканці.
Країна — це не культура. Одна країна може містити десятки чи сотні різних культур, і багато з них ніхто не визнає.
Такі країни, як Індія, Нігерія, Індонезія та Папуа-Нова Гвінея, мають сотні культур і мов. Кожна з них має повну ідентичність, яку варто захищати.
Субнаціональні, регіональні, корінні, меншини та діаспорні культури мають рівний статус у UC-CIPO. Культура не обов'язково має бути великою чи потужною, щоб її визнавали.
Культура може зареєструватися UC-CIPO через власну спільноту, а не лише через уряд. Спільнота володіє своєю культурою; міністерство може підтримувати її, але не володіє нею.
Там, де небезпека найбільша, захист стоїть на першому місці.
Культури, мова яких перебуває під серйозною загрозою зникнення або якими розмовляє лише невелика кількість старійшин, отримують пріоритетну підтримку для реєстрації та фіксації своєї спадщини до її втрати.
Громади, вирвані війною чи примусовою міграцією, мають пріоритет, щоб ідентичність зберігалася навіть тоді, коли батьківщина не може бути такою.
Після реєстрації елементи культури закріплюються на UC Chain: постійному записі, який не можна змінити чи видалити, навіть якщо спільнота розпорошується.
